Екскурсії рідним краєм

«Шевченківськими стежками»

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

Максим Рильський

Почуття особливої гордості охоплює кожного, хто ступає на землю Переяславську, знаючи, що ці дороги сходив колись геніальний український Кобзар. Переяслав-Хмельницький – одне з найдавніших міст слов’янських – відіграло неабияку роль у долі Шевченка, земля ця завжди манила поета своєю славною історією і красою. Вона стала і своєрідним духовним полем, на якому з-під пера Тараса Григоровича народжувалися чи не найкращі його твори, а з-під пензля виходили чаруючі пейзажі та малюнки.

Вивчаючи історичне минуле рідного краю під час гурткових занять, нами - вихованцями Станції юних туристів - було розроблено екскурсійний маршрут «Шевченківський Переяслав», нитка якого проходить від пам’ятника молодому Кобзареві до музею Заповіту Т.Г.Шевченка, потім оглядини Вознесенського собору та Михайлівської церкви. Мета екскурсії полягає: в ознайомленні з визначною подією в історичному минулому міста – періодом перебування на Переяславщині Тараса Шевченка, відвідуванні найважливіших місць, які любив і змалював письменник; вихованні інтересу, пробудженні почуття любові та шанобливого ставлення до історичної минувшини й культурної спадщини рідного краю.

Екскурсія починається із відвідування пам’ятника молодому Кобзареві та прочитанні рядків із його безсмертного «Заповіту»: «І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом…». Пройшовши кілька десятків метрів, на одній з тихих вулиць Переяслава стоїть будинок лікаря А. О. Козачковського. Саме тут, в ніч з 24 на 25 грудня 1845 року, Тарасом Шевченком був написаний безсмертний «Заповіт».

Сьогодні – це Музей Заповіту Т. Г. Шевченка. Експозиція музею в хронологічній послідовності розкриває історію нашого краю козацького періоду через призму її розуміння Тарасом Шевченком, розповідає про перебування письменника на Переяславщині.

Вперше Шевченко приїздить до Переяслава в серпні 1845 року за завданням Київської Археографічної комісії замалювати і описати пам’ятники старовини. Він зупиняється в будинку свого давнього друга А.О. Козачковського, з яким познайомився в далекому Петербурзі. У Переяславі Шевченко ходить на ярмарки, слухає пісні кобзарів та лірників, спілкується з людьми, читає їм вірші, малює. Першим малюнком, який зробив Т. Шевченко, був знаковий – ансамбль Вознесенського собору, зведений знаменитим Іваном Мазепою. Потім «Покровська церква», «Михайлівська церква» - архітектурні перлини Переяславщини. Всі ці роботи з часом переїхали до музею і прикрашають «кімнату Шевченка», де відпочивав сам поет і художник.

Поїздка в Україну стали новим поштовхом для його творчості. Лікар А.О. Козачковський познайомив Тараса з переяславськими буднями. Шевченко часто бував на Дніпрі, любив придніпровські села. Разом з Козачковським він виїздив до мальовничого села Андруші. З того часу до нас дійшли кілька малюнків – «Андруші» та «Верби в Андрушах». Їздив до свого приятеля М. О. Максимовича у село Прохорівку. В одному із листів до свого друга Т. Шевченко пише: « Мені тепер здається, що й раю кращого на тім світі не буде, як ті Андруші…». Переяславщина стала для нього « другою Батьківщиною».

Вивчаючи околиці міста, Шевченко побував на хуторах Глібівка та Борисівка. Тут він згадував про славних переяславських князів Гліба і Бориса. Йому дуже сподобалось мальовниче село В’юнище. Восени  1845 року в Переяславі та В’юнищах народились незрівнянної сили твори: «І мертвим, і живим, і ненародженим…», «Холодний яр», «Маленькій Мар’яні», «Минають дні, минають ночі», «Заповіт», «Кавказ», «Наймичка», «Псалми Давидові», вступ до поеми «Єретик», «Три літа», а також була укладена рукописна збірка «Три літа».

Вдруге Т.Г.Шевченко приїздить до Переяслава в кінці жовтня 1845 року. Творча продуктивність великого поета в цей період просто вражає. З-під пера за короткий час вийшли такі шедеври: «Наймичка», «Кавказ», присвята до поеми «Єретик», «І мертвим, і живим», «Холодний яр», «Давидові псалми», «Маленькій Мар'яні», «Минають дні, минають ночі», «Три літа», і, знаменитий і безсмертний, - «Заповіт».

Поезія «Переяславської осені» і стала основним доказом для царської охранки у звинуваченні поета в антидержавній спрямованості його творів. Востаннє Т.Шевченко побував у Переяславі в середині серпня 1859 року, коли їхав до Санкт-Петербургу, назавжди залишаючи рідну Україну.

Взимку 1860 року Тарас Григорович надіслав із Санкт-Петербургу «Кобзар», що вийшов друком у січні 1860 року з написом: «Марії Степанівні Козачковській з чоловіком та дітками». Це був останній привіт Шевченка Переяславу.

Біля будинку Козачковського ще й досі росте акація, яку посадили А. О. Козачковський зі своїм товаришем Т. Г.Шевченком. В народі існує переказ, що Шевченко разом з Козачковським на ознаку дружби посадили в одну ямку дві акації. Вони виросли, їхні стовбури переплелися, і вони протягом багатьох десятиріч надавали особливої привабливості садибі Козачковського. З часом акації почали чахнути, один стовбур струх. Проте переяславці з великою любов'ю зберігають дерева - цих живих сучасників великого Кобзаря.

Кожного дня біля Музею Заповіту Т. Г. Шевченка стоїть ряд сучасних автобусів-лайнерів. На будинку пам'ятна дошка з написом "В цьому будинку в 1845 і 1859 році перебував великий поет українського народу Т.Г.Шевченко. Тут він написав твори "Заповіт", "Кавказ", "Наймичка". На цій землі завжди живе і житиме Тарас.

Залишивши музей, нитка екскурсійного маршруту пролягає до Вознесенського собору та Михайлівської церкви, замальовку яких зробив Шевченко у ХІХ столітті, і які збереглися до наших часів. У нас є унікальна можливість порівняти ці об’єкти, побачити їх такими як бачив їх Тарас Григорович, і як вони виглядають нині. Цікаво відвідати місця, які надихали на творчість великого Кобзаря.

Хто хоче зрозуміти поета, писав великий Гете, той повинен йти на його батьківщину. Стосовно до Шевченка ці крилаті слова набувають особливої значущості. Адже в світовій літературі важко знайти поета, котрий був би так кровно зв’язаний зі своїм народом, як Т.Г.Шевченко. Тому ми розробили екскурсійний маршрут «Тарасова гора», нитка якого проходить від пам’ятника Кобзареві при в’їзді до міста Канева до Шевченківського національного заповідника. Мета екскурсії полягає: в ознайомленні з місцем вічного спочинку Тараса Шевченка – Чернечою (Тарасовою) горою; вихованні шанобливого ставлення до історичної та культурної спадщини рідної землі й формуванні світогляду та національної свідомості підростаючого покоління.

Шевченків край... Земля безсмертного Тараса... Так на Україні називають сучасну Черкащину. Тут у селі Моринцях, в родині селянина-кріпака народився великий український поет, художник, революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко. Тут пройшли його дитячі роки. Сюди, у рідний край, линув він думкою з чужини — із Вільно і Петербурга, з далекої Орської фортеці, куди волею царя Миколи І його «за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений» заслано рядовим солдатом на довгих десять років з суворою забороною писати й малювати.

Земля Черкащини, давши світові генія, бережно прийняла і його прах у своє материнське лоно. « Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий». Як і заповідав поет, його поховано над Дніпром, на високій горі, яку в народі називають Тарасовою.

Так заповідав поет. І заповіт його виконано. 26 лютого (10 березня) 1861 року Тараса Григоровича не стало. Він був похований на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Пам'ятаючи волю поета — поховати його на рідній Україні, родичі перевезли тіло до Києва. Однак друзі Тараса Григоровича наполягли на тому, щоб місцем його вічного спочинку стала Чернеча гора у Каневі. Для мільйонів людей усього світу місто Канів назавжди поєдналося з ім'ям великого сина. Чернеча гора, перейменована на Тарасову, стала Святинею для всіх поколінь українців.

На могилі спочатку стояв дерев'яний, а потім, з 1884 року, чавунний хрест, зроблений на народні пожертвування. У 1923 році встановлено перший пам'ятник роботи скульптора-самоука Каленя Терещенка, відлитий робітниками Городищенського цукрозаводу. А через два роки в районі Тарасової (Чернечої) гори створено музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка» площею 20 гектарів. Сьогодні територія Заповідника складає 45 га. З нагоди 125-річчя з дня народження поета в 1939 році на його могилі виріс відомий тепер у всьому світі пам'ятник, створений за проектом скульптора М.Манізера та архітектора Е. Левінсона.

Перший народний музей Т. Г. Шевченка виник у спеціально збудованій хаті сторожа і доглядача могили І. О. Ядловського. У другій половині хати була так звана «Тарасова світлиця». Іван Олексійович ретельно підтримував-порядок у ній, доглядав за експонатами, садив біля могили квіти і дерева. Цього справжнього сподвижника і хранителя народної святині за його проханням поховано на Тарасовій горі, і ми маємо нагоду вклонитися його пам'яті. До 175-річчя поета відновлено хату І. О. Ядловського. Біля неї можна побачити і чавунний хрест, і пам'ятник роботи Каленя Терещенка, які стояли колись на могилі Т. Г. Шевченка.

Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 року із встановленням на могилі Кобзаря бронзового пам'ятника і спорудженням літературно-меморіального музею (архітектори В.Кричевський і П.Костирко). Музейний ансамбль органічно доповнив гранітний комплекс сходження (1977 року) і відтворена 1991 року «Тарасова світлиця» - перший народний музей Тараса Шевченка.

Враховуючи всю значимість Тарасової (Чернечої) гори в утвердженні духовності нації, розбудові державності і творенні української культури, за підтримки Президента в 2000 році було розпочато широкомасштабну програму розвитку Шевченківського національного заповідника. Нині музейна колекція нараховує понад тридцять тисяч унікальних пам'яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- і кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів.

 

 

Список використаної літератури:

1.Бас В.В. «Шевченків край: фотопутівник». – К.: Мистецтво, 1989.

2.Вовкодав М.С., Каменська Н.Г. «Історія та культура рідного краю». Частина 1. – Переяслав-Хмельницький, 1994.

3.Коцур В. П., Колибенко О. «Переяслав у віках». – К. Світ успіху, 2007.

4. «Культура. Історія. Традиції.» № 2 жовтень, науково-популярний журнал, 2003.

5.Лоха В.А. «Духовенство, церкви та колегіум міста Переяслава, середини ХVІІ – ХІХ століття». – К.: Міленіум, 2006.

(Скачати екскурсії з фото та картографічними матеріалами)